понеділок, 26 січня 2015 р.
На замітку.
http://www.cluber.com.ua/lifestyle/lichnaya-zhizn/2015/01/20-kachestv-kotoryie-dolzhnyi-byit-u-tvoego-partnera-v-brake/ - і сайт, і статтю
вівторок, 13 січня 2015 р.
неділя, 4 січня 2015 р.
Питання
Чому щоб написати емоційно напружену сцену мені треба щонайменше з кимось поскандалити?
***
- Оленко, кохана, ну будь же ти розсудливою! - Юрко готовий був завити вовком від розпачу. - Не починай сімейної сцени зараз, коли на нас от-от нападуть!
- Я й не починаю, - знизала плечима Олена. - Я просто кажу, що нікуди без тебе не піду.
Роксану завжди дивувала її неймовірна здатність зберігати спокій завжди і всюди. Навіть перед лицем смерті Олена не проявляла анінайменшої нервовості, спокійно закручуючи своє руде волосся в пучок на потилиці.
- Оленко, не роби дурниць! Село вже оточене і вибратися зможе лише хтось один, доки інші двоє його прикриватимуть.
- Тоді Роксана теж може чудово вибратися сама, раз вже зуміла сюди пробратися. Я зараз зберу Оксанчині речі.
- Орисю! - почувши власне псевдо, жінка озирнулася. - Орисю, у тебе грудна дитина. Хтось повинен її винести. І цей хтось повинен мати чим її нагодувати хоча б у найближчу добу. - Роксана ледь стримувала крик, але спокій, навіть показний ніколи не дававася їй так легко, як подрузі.
- Звісно, - ледь помітно кивнула Олена.- я зараз націджу молока. Оксанка поки що п'є мало, цього має вистачити на перший час.
- Це займе багато часу! - Юрко теж не володів талантом дружини зображати чи то статую, чи то змію в засідці. - А вирушати слід негайно!
- Гаразд... - Оленка на мить згорбилася і немов би розгубила весь свій спокій. Але вже за мить вона так само методично складала у клунок речі та гроші. Потім жінка одяглася і обережно прив'язала сплячу донечку до себе двома великими хустками.
- Вона не впаде? - страшенно наполохався Юрко.
- Не впаде. - заспокоїла його дружина.
Збиралася вона спокійно та методично, але Юрко з Роксаною тільки закінчували перевіряти наявну зброю, коли Орися повністю зібрана підійшла до чоловіка.
- Я йду до Розколотої гори. Чекатиму вас там три дні, у мене біля гори давній сховок. Якщо за три дні не об'явишся - йду тебе шукати. Разом з Оксанкою, тож у твоїх інтересах з'явитися вчасно.
Юрко позеленів.
- Сестричко, ти Князя так само вмовляла повернутися, коли ми були в Норвегії?
- Майже. - відповіла Роксана, поморщившись. Нещодавно у неї було двоє побратимів, а тепер один виявився боягузом, інший ризикує загинути, або потрапити в полон - важко сказати, що гірше. І Юркове звертання боляче різонуло її по серцю.
- І після цього ти казатимеш мені, що ви, дівчата, не маєте над нами влади.
- Не більшу ніж ви над нами... - похитала головою дівчина, відходячи.
Вони з Оленкою кілька секунд поговорили про вихід із села. Це було просто, розвідники мали свою систему знаків для пояснення маршруту. Не минуло й хвилини, як Орися, оцілувавши чоловіка, вибралася через вікно на зарослий бур'янами пустир і зникла в темряві.
- З ними все буде добре, правда?
- Правда. - Роксана поспішила заспокоїти друга. Юрко полегшено зітхнув, хоч і був блідий, мов примара.
***
- Оленко, кохана, ну будь же ти розсудливою! - Юрко готовий був завити вовком від розпачу. - Не починай сімейної сцени зараз, коли на нас от-от нападуть!
- Я й не починаю, - знизала плечима Олена. - Я просто кажу, що нікуди без тебе не піду.
Роксану завжди дивувала її неймовірна здатність зберігати спокій завжди і всюди. Навіть перед лицем смерті Олена не проявляла анінайменшої нервовості, спокійно закручуючи своє руде волосся в пучок на потилиці.
- Оленко, не роби дурниць! Село вже оточене і вибратися зможе лише хтось один, доки інші двоє його прикриватимуть.
- Тоді Роксана теж може чудово вибратися сама, раз вже зуміла сюди пробратися. Я зараз зберу Оксанчині речі.
- Орисю! - почувши власне псевдо, жінка озирнулася. - Орисю, у тебе грудна дитина. Хтось повинен її винести. І цей хтось повинен мати чим її нагодувати хоча б у найближчу добу. - Роксана ледь стримувала крик, але спокій, навіть показний ніколи не дававася їй так легко, як подрузі.
- Звісно, - ледь помітно кивнула Олена.- я зараз націджу молока. Оксанка поки що п'є мало, цього має вистачити на перший час.
- Це займе багато часу! - Юрко теж не володів талантом дружини зображати чи то статую, чи то змію в засідці. - А вирушати слід негайно!
- Гаразд... - Оленка на мить згорбилася і немов би розгубила весь свій спокій. Але вже за мить вона так само методично складала у клунок речі та гроші. Потім жінка одяглася і обережно прив'язала сплячу донечку до себе двома великими хустками.
- Вона не впаде? - страшенно наполохався Юрко.
- Не впаде. - заспокоїла його дружина.
Збиралася вона спокійно та методично, але Юрко з Роксаною тільки закінчували перевіряти наявну зброю, коли Орися повністю зібрана підійшла до чоловіка.
- Я йду до Розколотої гори. Чекатиму вас там три дні, у мене біля гори давній сховок. Якщо за три дні не об'явишся - йду тебе шукати. Разом з Оксанкою, тож у твоїх інтересах з'явитися вчасно.
Юрко позеленів.
- Сестричко, ти Князя так само вмовляла повернутися, коли ми були в Норвегії?
- Майже. - відповіла Роксана, поморщившись. Нещодавно у неї було двоє побратимів, а тепер один виявився боягузом, інший ризикує загинути, або потрапити в полон - важко сказати, що гірше. І Юркове звертання боляче різонуло її по серцю.
- І після цього ти казатимеш мені, що ви, дівчата, не маєте над нами влади.
- Не більшу ніж ви над нами... - похитала головою дівчина, відходячи.
Вони з Оленкою кілька секунд поговорили про вихід із села. Це було просто, розвідники мали свою систему знаків для пояснення маршруту. Не минуло й хвилини, як Орися, оцілувавши чоловіка, вибралася через вікно на зарослий бур'янами пустир і зникла в темряві.
- З ними все буде добре, правда?
- Правда. - Роксана поспішила заспокоїти друга. Юрко полегшено зітхнув, хоч і був блідий, мов примара.
Підписатися на:
Дописи (Atom)