Бездумно гортати
документи. Не думати про те, що в них записано. Не думати!
Це ж яким садистом мусив
бути той, хто вів цю тюремну документацію, таку суху, але таку скрупульозну…
Вказано тривалість допитів і перераховано використані способи “обробки”,
вказано діагнози тюремних лікарів, поставлені після допитів, та призначене ними
лікування. Акуратним почерком виведені зізнання. Все-все-все. До дрібниць. А за
всім цим — закатовані люди.
Зламані.
Знищені.
Розтоптані.
Зґвалтовані.
Зрадники.
Так їх називають ті,
кого вони зрадили, кого здали, не витримавши тортур. А хто б витримав? Герої? І
героя можна “розколоти”. Все залежить від правильного вибору методів.
Там, у сусідній кімнаті
мечеться в гарячці страшенно худа жінка. Мечеться другу добу, не приходячи у
свідомість. Її розкішні коси обстригли під нуль, аби позбутися вошей. Її шкіра
вкрита коростою, її груди розриває кашель. Богданова красуня-мама, якій
цілували руки при зустрічі. Прекрасна пані вищого світу, леді Іскра,
координатор зовнішньої політики повстанців.
Скількох здала вона?
Скільки протрималася?
Папка з її справою
лежить на краю столу. А в Богдана ніяк не вистачає відваги її розгорнути.
Розгорнув. Ну от хлопче,
тепер ти майже герой. А якщо прочитаєш всі ці документи — і зовсім станеш
героєм. Читай.
Читати. Витримати кілька
сторінок, стискуючи кулаки і стримуючись, аби не розірвати папери. Папери не
винні. А винні вже мертві. Усі?
Висновок тюремного
лікаря. Ув’язненій потрібна негайна госпіталізація у зв’язку з… викиднем.
Організм виснажений, психіка не витримала. Причина викидню — багаторазове
зґвалтування. Винуватцям винесли догану. Чотирьом.
У саду росли трояндові
кущі. Прекрасні, любовно виплекані мамою, вони за чотири роки без догляду,
перетворилися на непролазні нетрі, але все ще гарні.
Були.
Напевно, ніхто до
Богдана не вирубував зарості в саду з такою люттю. Ото вже точно: ліс рубають —
тріски летять.
Дорубавшись до огорожі,
хлопець поклав сокиру на землю і беззвучно заридав.
Повернутися до читання
він зумів тільки через кілька годин, коли вже стемніло. Ув’язнена після
лікування одужала фізично, але втратила глузд. Кілька місяців її тримали в
тюремній лікарні і збиралися перевести до божевільні. А потім прийшло
розпорядження божевільних в’язнів «прибирати» без переведення до спеціальних
закладів і жінка пішла на поправку.
Її більше не ґвалтували.
Погрожували, підлещувалися, лякали, але боялися зайвий раз вдарити. Бо вона
справді розповідала. «Здавала» своїх. От лиш біда — всі вони вже або були
мертвими, або зниклими безвісти. І плани повстанців вона видавала так, що
користі з її свідчень практично не було. Згодом жінку перевели в колонію…
Документи про життя
ув’язнених в колонії були в іншій купі, до якої Богдан ще не встиг дістатися.
І, схоже, ще довго не добереться.
Мама нарешті заснула, її
нерівне дихання стало майже спокійним. І Марійка теж заснула, згорнувшись
клубочком у кріслі. Чотири роки тому вона заявила мамі з татом, що не хоче бути
наймолодшою. І стала вимагати меншого братика. Або сестричку.
Маленька, наївна
сестричко! Ти не знала, що в той день, коли ти бачила маму востаннє, вона вже носила під серцем
твоє бажання. Хлопчик чи дівчинка? Цього він вже не дізнається. А сестрі
взагалі не варто знати про таке. Це історія не для дитини одинадцяти років.
Як же спинити ці кляті
сльози? І так в сутінках кімнати майже нічого не видно, ще й вони заважають… І
троянд у саду вже нема, а вбити когось хочеться. Або самому повіситися. Від
власного безсилля.
Наступного ранку секретар київського відділу повстанської мережі
отримав запит від Князя. Йому слід було надати якомога повнішу інформацію про
працівників Київської Спеціальної Імператорської в’язниці. Секретар старанно
виконав доручення і вже пообіді Богдан уважно
переглядав отримані досьє. З тих
чотирьох троє вже були мертвими. Але один — все ще живим.
